Правила виховання дітей від А. Менегетті

Кожна сім'я має свої принади, якщо не забувати, що перед дітьми стоять батьки. Хотілося б нагадати про деякі правила, яких слід дотримуватися при вихованні дітей.

1. Діти існують не для батьків, а для життя. Ми їх підтримуємо, допомагаємо зробити перший крок, виводимо у світ. Якщо ми будемо тримати їх при собі, вони або знищать нас, або самі захворіють. Ми повинні виховувати дітей до тих пір, поки вони не будуть підготовлені до самостійного шляху.

Діти – це наш внесок у життя, у формування суспільних цінностей, але це жодним чином не скасовує обов'язку виконувати першочерговий обов'язок – самореалізацію. Ми можемо грати, розважатися з дітьми, радіти їм, але потім їх потрібно відпустити. Це життя, і ми нічого не можемо з ним вдіяти. Дитина завжди спонтанна і прагне до того, що її цікавить. Він отримує варення, цукерки, освоює стратегію першості, яка служить його задоволенню; Він посміхається, він плаче, він підкоряється, з єдиною метою власної вигоди, а не в ім'я моралі. Дитина звикла отримувати переваги, він цікавий і невинний у всьому і всіх. Згодом він розуміє, що дозволено, а що ні, і не тому, що він такий хороший, а тому, що бачить, що його цілують за певні вчинки, і дорікають за їх відсутність. Тому дитина пристосовується до моралі зі страху, заради виживання, і заради наживи, що дозволяє йому відчувати себе невимушено.

2. Діти ніколи не повинні бути надмірно опікуваними. Найбільші люди походять з неблагополучних сімей. Видатні особистості не ростуть у зразкових сім'ях.

Справжній вчитель відслідковує небезпеку для дитини.  Але якщо дитині нічого не загрожує, його слід залишити в спокої. Людина, яка постійно контролює іншого, глибоко нещасна, тому що прагне реалізувати себе, володіючи не собою, а іншими. Порожнечу і страх, викликані його розчаруванням, він намагається компенсувати контролем над іншими людьми. Будь-яке бажання володіти завжди суперечить функціональності життя.

3. Діти повинні навчитися самостійно вирішувати свої проблеми. Дитина повинна перебувати під наглядом на відстані і в необхідному обсязі, якщо взагалі знаходиться.

Якщо хлопчик біжить додому через те, що його побили друзі, то не потрібно втручатися - нехай викручується, так як в дорослому суспільстві він буде один.

Якщо дівчина повертається додому зі скаргами на те, що з нею погано поводилися, її теж слід залишити в спокої.

Якщо дво- або трирічна дитина спіткнувся і впав на землю, він повинен встати самостійно. Якщо він хворий, то не варто з ним нянькатися, інакше він захоче захворіти наступного разу. Захворів? Нехай вип'є таблетки - і ніяких солодощів і друзів. Не хочете їсти? Потрібно навести порядок в тарілці.

Лежачи? Якщо це хитра брехня, давайте зробимо вигляд, що вірите в неї. Не потрібно вчити дитину завжди говорити правду, інакше вона не зможе протистояти іншим людям в майбутньому, коли стане дорослою. Його потрібно навчити витримувати удари суспільства, адже батьки не залишаться з ним назавжди.

Необхідно бути вчителями майбутнього своєї дитини і ніколи не підпускати його занадто близько в моменти слабкості. Ми можемо дарувати почуття і повагу дитині тільки тоді, коли вона цього заслуговує.

Якщо дитина дуже розумна, відрізняється від інших і їй потрібно виїхати, наприклад, в інше місто, щоб вступити до університету, або піти з сім'ї, щоб знайти роботу, то розумний батько повинен це зрозуміти і відпустити свою дитину.

Після вісімнадцяти-двадцяти років дитину слід відпускати, а не прив'язувати до будинку. Коли діти підростають до сімнадцяти-вісімнадцяти років, батьки вже нічого не можуть їм дати.

Юнак повинен навчитися стояти на ногах: у нього є друзі, здоровий глузд і, нарешті, у нього є свій великий проєкт, яким він повинен вміти користуватися. Дитина не є нижчою істотою.

4. Не намагайтеся познайомити дитину з якоюсь групою. Велике завжди просувається вперед поодинці. Здібна людина в групі неминуче деградує. Талановиті люди, зібрані в творчі спілки, не піднімаються вище середнього рівня загальноприйнятої міжнародної культури.

Для того, щоб виховати творчу особистість, її потрібно залишити самій собі. Якщо генію краще на самоті, то простому розумній людині потрібне усамітнення, адже в будь-якій групі переважає посередність, а рівень розумних людей знижується.

Це відбувається на рівні семантичних полів, де переважають слабкі, тому 60% розумних людей живуть марним життям. У суспільстві заохочується посередність і гальмується реалізація творчості.

5. Легше формувати учнів, ніж дітей, тому що діти не вільні від сім'ї.

6. Марно залишатися з чоловіком заради дітей. Батьки повинні бути разом в наступних випадках: у взаємній любові, заради економічної вигоди, заради соціальної зручності. Але вести спільне життя тільки заради  дітей не можна – це нефункціонально, і діти виростають розпещеними, швидко ловлячи правила гри і шантажуючи то одного, то іншого з батьків.

7. Секс не повинен зводитися в ранг абсолюту у вихованні молоді. Секс – це  стосунки розуму, опосередковані тілом. Найвищих рівнів еротики в цьому світі досягають ті нечисленні, хто пішов шляхом еволюції свого розуму.

8. Коли у підлітка виникають проблеми, марно направляти його до психолога або психіатра, до якого повинні звертатися самі батьки, так як дитина завжди є результатом внутрішньосімейного стереотипу.

Онтопсихолог може зустрітися з дитиною один раз, але психотерапевтичне консультування він проводить з батьком або матір'ю - тим з батьків, хто найбільш значущий для дитини. Марно лікувати наслідки у дитини, залишаючи причину недоторканою. Сім'ю ставлять на п'єдестал, але саме в ній криється джерело будь-якої хвороби.

Щоб визначити свійц стиль виховання переходь за одним з посилань

Тест на визначення свого стилю виховання   російською 

 Тест на визначення стилю виховання   українською

Антоніо Менегетті — італійський психолог, філософ, художник, засновник онтопсихологічної школи, що продовжує гуманістичну гілку психології. В молодості був священиком, теологом, відмовившись від священного сану, вивчив та став практикувати психотерапію. Критики заперечують наукову цінність тверджень Менегетті.